Олімпіада в Лондоні для нашої гімнастичної збірної стала за підсумками дещо неоднозначною.

З одного боку — є «бронза» Ігоря Радивілова, з іншого — два четвертих місця, які цілком могли б бути призовими, та одне шосте. Чому так сталося, в бесіді з нашим кореспондентом розмірковує олімпійський чемпіон (Москва-1980) Богдан Макуц.

— З урахуванням провалу чоловічої команди України, яка не змогла пробитися на Олімпійські ігри у Пекіні-2008 (ми брали участь лише в індивідуальних змаганнях, де здобули одну бронзову медаль), чи можна вважати, що у Лондоні-2012 досягнуто неабиякого успіху? Чи пов’язуєте ви це зі зміною керівництва збірної?
— Я скажу просто — результат очевидний. У Анатолія Петровича Шем’якіна (1941 року народження), попереднього головного тренера чоловічої збірної команди України, було не дуже добре зі здоров’ям. Тому постало питання щодо його заміни. Але взагалі гімнастика — вид спорту, який складно координувати, до того ж дуже важко працювати тренерам, яких ще й не вистачає. Адже практично вся наша наставницька еліта виїхала за кордон — до Австралії, Америки, Азії та Європи. Наприклад, Федерація гімнастики з березня 2010 року й досі не має президента, бо Віктор Петрович Корж, який її очолював, два роки тому пішов з посади. А стосовно лондонського результату скажу так. У чому полягає інтерес командних змагань? У тому, що виступають три гімнасти — і оцінки усіх трьох ідуть у залік. Якщо один гімнаст падає, команда може переміститися на одну-дві сходинки вниз. Двоє гімнастів падає — ще далі вниз. І практично наздогнати втрачене неможливо. Окрім особистого внеску талановитого і працьовитого Миколи Куксенкова (його тренер — батько і водночас головний тренер чоловічої збірної команди України Юлій Куксенков) і запоріжця Віталія Наконечного, збірну зміцнили троє юних спортсменів з їхніми тренерами. Це київський армієць Олег Верняєв, Олег Степко із Запоріжжя та донеччанин Ігор Радивілов. Нове молоде поповнення і дало результат. Це справжній успіх української команди, де підібралися гарні фахівці, та й збірна наша серед інших у Лондоні була одною з наймолодших.
А всього у боротьбу за участь в Олімпіаді спочатку (на чемпіонаті світу у Роттердамі у 2010-му) вступили 45 команд. У наступному році на чемпіонаті світу у Токіо із 24 команд відібрали вісім найсильніших збірних. Останній відбір пройшов на передолімпійському тижні у січні в Лондоні. На ньому команди, які посіли у Токіо 9–16 місця, виборювали лише чотири заповітних путівки на Олімпіаду. Таким чином, на Іграх змагалося всього 12 найкращих команд світу, серед яких наша збірна презентувала себе досить гідно. Але, на жаль, не можна сказати, що успішно. Адже хорошим вважався б третій результат — на який, власне, ми і розраховували. Проте не пощастило. За показниками українська команда практично могла претендувати на друге чи третє місце, але завадила щільність результатів. Додайте до цього й відомий суддівський скандал. Так що усе склалося так, як склалося…

— А чому?
— По-перше, поясню ситуацію щодо зіскоку з коня японського гімнаста Ушимури, навкруги якого й вибухнув скандал. Якщо гімнаст при виконанні елементу робить помилку — знімається півбала. До того ж він не виконав спецвимогу. А це теж мінус півбала. Він зіскочив обличчям до коня, що не дозволено правилами. Елемент, на якому ти падаєш, можна повторити, і його зарахують, а зіскок повторювати не можна. Тому знижка там була і це чітко зафіксовано. Але в технічному регламенті записано, що базову оцінку виставляє бригада суддів «Д», вони оцінюють гімнаста окремо, потім свої дані звіряють і виводять базову оцінку. У цій бригаді один суддя був японський. А судді бригади «Е», яка налічує шість чоловік, фіксують помилки, причому найвищі та найнижчі бали відкидаються, а чотири середні плюсуються і діляться на 4. Бали обох бригад плюсуються і таким чином виводять остаточну оцінку. Але коли результат висвітився на табло, тренери японської команди скористались своїм правом і подали протест. Його розглядає апеляційне журі. Переглянувши відеозапис, приймають рішення щодо протесту.Я гадаю, що справа ось у чому: оскільки в суддівському корпусі і в техкомі перебували представники Японії, журі, ймовірно, і стало на їхній бік. Але не потрібно забувати і те, що команда Японії була одним із фаворитів на цій Олімпіаді. На минулій у Пекіні та на останніх двох чемпіонатах світу вона здобувала срібні нагороди. А Ушимура, лідер чотириріччя напередодні Олімпійських ігор, офіційно заявляв, що він на 120% переконаний, що переможе і в Лондоні. Він єдиний у світі гімнаст — абсолютний триразовий чемпіон світу. А от щодо нашої команди, яка не потрапила на попередні Олімпійські ігри до Пекіна у 2008 році і посіла 13-те місце на чемпіонаті світу у Роттердамі (2010), скажу, що сподівання на її успішний виступ мали лише самі спортсмени, тренери та деякі окремі фахівці. Загалом же наша молодь зробила усе можливе.

— Чому ж нас не відстояли?
— У Лондоні Україна виявилася єдиною державою, гімнасти якої виступали на Іграх і яка не була представлена суддею… Це до роздуму тим, кого стосується. Вважаю, що потрібно чітко розрізняти особисті інтереси та державні виважені рішення, і підтримка на змаганнях такого рівня потрібна як ніколи. По-перше, поламати систему дуже легко, але перед чемпіонатом світу чи Олімпійськими іграми таких речей не роблять! Гімнастика — один із найсуб’єктивніших видів спорту.По-друге, повторюся, федерація не має на сьогоднішній день президента, який міг би відстоювати інтереси України на міжнародній арені і в нашій державі. Ситуація не конфліктна, а скоріше тривожна, потрібно її вирішувати якомога швидше, бо вона може мати негативне продовження…А взагалі-то вся проблема полягає у тому, що люди повинні працювати колективно, а не індивідуально. Але складається таке враження, що всіх влаштовує нинішня ситуація...

— У Федерації гімнастики постійно точаться якісь чвари…
— Та не те щоб чвари… Непорозуміння бувають у кожній федерації, але потрібно зрозуміти головне: що ми йдемо до спільної мети, і при цьому важливо зосередити всі наші зусилля для об’єднання заради підготовки висококваліфікованих спортсменів та їх успішного виступу єдиною командою на змаганнях найвищого рівня.